Ритуали залицяння

У різних видів птахів існують свої власні ритуали залицяння або шлюбні демонстрації.

Юний гусак, що доглядає за своєю обраницею, щораз, підходячи до неї,  витягає шию вперед і загинає  її вниз. Так триває кілька днів, а потім, коли гусак  переконається в прихильності дами, він,  наближаючись до неї, не тільки  далеко витягає шию, але й  випускає зовсім особливий гогот. Цей  гогот називають торжествуючим або тріумфальним  лементом і він важливий елемент  мови гусаків.

Гуска спочатку побоюється гусака, але  поступово усе більш активно підтримує  його своїми лементами. Гусаки вітають  так один одного й після  кожної розлуки й у випадку  якого-небудь сильного потрясіння. Найчастіше  пара сірих гусаків зберігає вірність один одному до самої смерті.

Один з найвідоміших способів  залицяння у світі птахів -  токування : самці влаштовують вражаючі співочі  турніри. У глухарів, наприклад, вони включають нахили  й закидування голови, опускання й  піднімання хвоста, повільне переміщення уздовж  гілки від стовбура дерева до  її кінця й назад. Поступово  самець спускається з дерева на  землю й там його опущені  крила креслять слід на снігу  або на землі.

Пісня глухаря дуже вигадлива. Вона складається із двох частин. Одні  очевидці описують її як «бурмотання»  і «чуфикання», а інші як  «клацання» і «скиркання», яке нагадує  стрекотіння сороки або скрип снігу  в мороз. Завдяки цій частині  пісні, дуже короткої всього в кілька секунд, глухар і одержав свою назву.  Саме в ці миті він  настільки втрачає слух, що не  чує не тільки кроків скрадливого до нього мисливця, але навіть  і звуку пострілу.

Це відбувається не тому, що  глухар дуже хвилюється, як  думали раніше. Просто саме в  цей момент наповнюється кров'ю й  розбухає особлива складка, яка є  у вухах цих птахів і  на якийсь час перекриває слуховий  прохід.

Рік у рік, а  іноді й десятками років, глухарі  токують на тих самих місцях. Спочатку вони співають  на деревах, не звертаючи уваги один на одного, але коли  спускаються на землю, вступають один з одним у запеклі бої.  Під час токування й бійок  самки вирішують, кого вибрати.

Подібні шлюбні демонстрації влаштовують усі  птахи сімейства тетерячих. Живучі в  наших лісах глухар і тетерук - гарні птахи, але  їм далеко до їхньої тропічної  родички. У самця шавлієвого (або  полинового) тетерука не тільки такі  ж червоні брови, як у  глухаря, але ще й біла  купка з більшими жовтими плямами,  а загострене пір'я хвоста утворювало  віяло й надають птахові фантастичний  вид. Під час токування шавлієвий  тетерук роздмухує білі горлові мішки,  стаючи схожим на кулю.

Однак усі ці настільки елегантні  красені, як правило, погані батьки.  Добившись взаємності, вони перемикаються на  свої власні турботи. Глухарі, наприклад,  затаюються в хащах, щоб спокійно  перемінити оперення на більш скромне.  Самки ж управляються з потомством  зовсім самостійно.

Якщо глухарі славляться своєю піснею,  то в деяких птахів самець при токуванні виконує особливий шлюбний  танець. Так, наприклад, бекаси падають  зі значної висоти з розправленим  хвостом і тонке хвостове пір'я, що тріпотіло на вітрі, видає звук, що нагадує бекання вівці.

Дуже своєрідно поводяться самці морського птаха - малого фрегата . Вони влаштовують зовсім ні  на що не схожу виставу,  ціль якої запросити самку сісти  на обране для гнізда місце.  Сидячи перед самкою, самець надуває  зоб і демонструє їй цю  велику малинову кулю. При цьому  він відкидає голову й повертає  її то вправо, то вліво.  Одночасно він розправляє крила, тріпотить  ними, звернувши до самки їх  сріблисту нижню частину, і видає  високі звуки, які нагадують часом  дзюркіт, а часом іржання.

Якщо самка наближається, то рухи  самця стають більш інтенсивними й  різкими, і трохи міняються видавані ним звуки: з'являються специфічне клацання  й особлива тремтяча трель. Коли  такий спектакль улаштовує відразу група  птахів, це робить незабутнє враження.

Кавалери запрошують дам

Як же довідуються один про одного майбутнє подружжя? Відомо, що в багатьох видів самці й самки мають різне фарбування й інші відмітні ознаки. Досить згадати домашніх півня й курку або горобців. Як правило, самки таких видів менше по розміру й пофарбовані скромніше, ніж самці, щоб не відрізнятися по кольору від гнізда. Таке фарбування називається заступницьким.

Самці ж деяких птахів звичайно  справжні чепуруни. Частина з них  має чубчики, наприклад, омелюхи, кардинали або зяблики . У самців зарянок і снігурів на грудях є яскраві червоні плями, що кидаються в очі,  а у варакушок (родичі солов’я) ці плями  яскраво-сині.
  
Однак в інших видів птахів  відрізнити, хто самець, а хто  самка, по зовнішньому вигляду не можна, принаймні так видасться  людям. Приклади таких видів  голуби, ворони, сови . Зате в таких звірів  і птахів особливо важливі й  виразні шлюбні ритуали, той набір  рухів, які самець робить, щоб  залучити самку.
І, нарешті, третю групу становлять  види, у яких самці надягають  яскраве шлюбне вбрання тільки в  період розмноження. Один із прикладів  - качки . Селезні багатьох видів качок  мають «дзеркальця» (яскраві плями) на  крилах, а на головах яскраві  шапочки. У крижня вони синьо-зеленого  кольору й у період розмноження  в самців стають набагато більш  яскравими й помітними, ніж іншим часом.

Дивне шлюбне вбрання куликів турухтанів . У сезон розмноження в  самців виростають на шиї й  голові довге пір'я, що утворювало своєрідний  «комір» і «вуха», а на передній частині голови утворюються ділянки голої шкіри, пофарбовані в червоний  і жовтий кольори. Оперення «коміра»  і «вух» буває дуже різноманітним  й у кожного птаха своє.  А поза шлюбним періодом самець  і самка бувають пофарбовані практично  однаково.

Гепардів пізнають по відбитках лап

Зоозахисники розробили нову технологію ідентифікації гепардів у дикій природі.

Вони пропонують установлювати «особистість» тварин по відбитках лап.

Фотографуючи сліди, залишені гепардами в природньому середовищі проживання, дослідники можуть спостерігати за хижаками, не бачачи їх. Методика вже використовується вченими для дослідження інших представників сімейства котячих і зникаючих видів хижаків, таких як бенгальські тигри й полярні ведмеді.

Методика заснована на очевиднім припущенні, згідно з яким слід від лапи унікальний для кожного гепарда, так само як відбиток пальця для людини. Зі знімків відбитків лап створюється комп'ютерна база даних. Коли в неї додається нове зображення, спеціальна програма перевіряє всі наявні знімки на подібність із новим відбитком. Завдяки цій технології зоологи зможуть стежити за переміщеннями гепардів, а також з'ясовувати, яка чисельність тварин на певній території, і як вони взаємодіють один з одним. Крім того, зоологи зможуть ідентифікувати «проблемних» хижаків і переселити їх в інші райони проживання, щоб зберегти чисельність тварин.

За словами розроблювачів, їх рішення у першу чергу придасться вченим, оскільки піймати хижака й надягти на нього нашийник з радиомаячком не представляється можливим…

Гепард — найшвидша наземна істота, яка в погоні за жертвою розвиває швидкість до 110-115 км/год; до 75 км/год хижак розганяє всього за дві секунди. Бігає звір стрибками довжиною по 6-8 м, затрачаючи на кожний стрибок менше 0,5 секунди. Гепард здатний швидко міняти напрямок перегонів. Під час «спринтерського забігу» частота його подиху зростає до 150 дихальних рухів за хвилину.

Ген альтруїзму "живе" у крові

Німецькі вчені виявили варіант гена, носії якого мають підвищену схильність допомагати іншим людям.

У дослідженні, проведеному співробітниками Боннського університету, взяли участь близько 100 студентів. Усім їм запропонували запам'ятати набори цифр, після чого відтворити їх як можна точніше. Кожний студент одержав за участь в експерименті п'ять євро. Після цього їм запропонували забрати гроші собі або пожертвувати будь-яку частину суми на благодійні цілі. Рішення ухвалювловся на умовах добровільності й анонімності. Однак дослідники знали, яка сума перебувала в ящику для збору пожертвувань, і могли обчислити внесок кожного учасника.

Перед експериментом у всіх студентів був узятий мазкий з ротової порожнини для аналізу ДНК. Зокрема, учені визначали, який із двох варіантів гена COMT є присутнім у геномі учасника. Цей ген кодує однойменний фермент, який відповідає за утилізацію таких нейромедіаторів як дофамин і норадреналін.

У гена COMT є два варіанти: Comt-val і Comt-met, що різняться єдиною "буквою" коду. Число носіїв кожного з варіантів приблизно однакове.

Виявилося, що учасники з геном Comt-val жертвували в середньому вдвічі більше грошей, ніж власники Comt-met. За словами професора психології Мартіна Ройтера (Martin Reuter), це вказує на чіткий зв'язок альтруїстичних спонукань зі спадкоємною інформацією.

Отримані результати підкріплюють дані проведеного раніше ізраїльського дослідження близнюків, яке виявило вплив дофаміна на альтруїстичні здатності.

Очі зблизили слонячу акулу й людину

Сінгапурські вчені виявили в слонячих акул Callorhinchus milii пігменти, аналогічні тім, які відповідають за колірний зір у людей. Дотепер уважалося, що в такої примітивної істоти як слоняча акула колірного зору бути не може.
Ученим удалося встановити, що гени, що кодують три знайдені пігменти, утворювалися в акул у результаті дуплікації - подвоєння певної послідовності. У людини пігменти, необхідні для колірного зору, утворювалися по тому ж механізму.

В іншім дослідженні група вчених, у яку входили автори описаної роботи, показала, що білкові послідовності в слонячих акул еволюціонують повільніше, ніж в інших хребетних. Це означає, що послідовність ДНК, у якій закодовані білки, також змінювалася дуже повільно.

Дослідники сподіваються, що повний сіквенс (розшифрування послідовності) ДНК слонячої акули буде завершений до 2010 року. Тоді вчені зможуть прямо зрівняти геноми акули й людини. Тому що слонячі акули виділилися в окрему галузь близько 450 мільйонів років тому, порівняльний аналіз допоможе багато чого довідатися про механізми еволюції генома.

Глобальне потепління виявилося ворогом свійських тварин

Біологи з Великобританії встановили, що глобальне потепління може являти значну загрозу для багатьох домашніх тварин у Європі.
Основну небезпеку для кішок, собак і іншої живності представляють хвороби, розповсюджувані паразитами. Ріст температур на планеті приводить до збільшення чисельності цих істот, змушуючи їх виходити за межі природніх ареалів проживання.

Зокрема, мова йде про собачих кліщі, які переносять такі хвороби як бабезиоз. Це захворювання викликає у тварин лихоманку, порушення функції печінки й смерть.

Крім цього небезпека загрожує й кішкам. У зв'язку із глобальним потеплінням збільшується популяція бліх, а, отже, виникає небезпека поширення стерпного цими паразитами тифу.

При цьому дослідники не називають точних цифр, що стосуються можливих результатів потепління. Так, наприклад, вони не називають конкретну величину температурного росту, яка може привести до спалахів описаних захворювань.

Відзначимо, що ймовірна загибель свійських тварина є лише однією з багатьох неприємностей, яким загрожує людству глобальне потепління. Серед інших - повсюдний ріст рівня океанів, а також зникнення деяких видів диких тварин.

Глобальне потепління вбиває левів

У Національному парку Серенгеті (Serengeti national park), Танзанія, зафіксована масова загибель левів, викликана епідемією чумки й кліщовими паразитами.

Вірус чумки, що викликав епідемію в 1994, убив у Серенгеті третину всієї популяції левів, повторний удар епідемії довівся на левині прайди із прилеглого кратера Нгоронгоро (Ngorongoro Crater) в 2001 році.

Група зоологів під керівництвом Лінди Мансон (Linda Munson) з Каліфорнійського університету (University of California), США, зв'язує нинішню епідемію із кліматичними змінами. Хоча вірус чумки періодично виникає в екосистемі заповідника, спалахи хвороби звичайно не торкаються левів. Цього року надзвичайно сильна посуха послабила популяцію буйволів – головної їжі левів. Поновлення дощів сприяло масовому зараженню буйволів кліщами й, як наслідок, проникнення в кров стерпних ними паразитів. Кліщові паразити в комбінації із чумкою виявилися вбивчими для левів.

Різкі коливання кліматичних умов, пов'язані із глобальним потеплінням, викликають значні зміни в життєвому циклі рослинності, мікроорганізмів і вищих тварин. Не менш шести видів африканських жирафів перебувають під загрозою повного зникнення через збільшення площі посушливих районів, стверджують біологи Кенії й США, що працюють у Міжнародному суспільстві охорони фауни й флори (Fauna and Flora International). Парниковий ефект прискорює біологічні ритми у тваринному світі й приводить до сплеску народжуваності, яке порушує баланс екосистеми, уважають фахівці Інституту космічних досліджень Годдарда при NASA (Nasa's Goddard Institute for Space Science).

У відповідь на зростаючу погрозу потепління європейські країни проводять у ці дні неформальну зустріч у Парижі, Франція. На зустрічі представники Європейського союзу намагаються знайти можливість досягтися однієї із цілей Кіотської угоди: знизити викиди вуглекислого газу до 2020 року на 20% відносно даних 1990 року. Щоб стимулювати США, Японію й Канаду знизити викиди, Європейський союз пропонує поставити нову мету: 30% від обсягу 1990 року. За прогнозами вчених, це дозволило б зменшити температуру на земній кулі на 2'С.